Інтегральна медицина

Тут мені попутно хотілося б відзначити ще одну важливу обставину. Річ у тому, що навіть якщо вузькі фахівці і виявляють щось менше хвороби, вони нічого не можуть поробити, адже пігулок від дисфункції не існує. Тут потрібне принципово інше розуміння проблем здоров'я взагалі, яке дає інше розуміння підходів до лікування і ефективного використання методів і засобів, не вживаних в офіційній медицині.

Відносно епілепсії поговоримо ледве детальніше із-за трагізму цієї недуги з одного боку, явно спрощеного, значною мірою неправильного і тому неефективного підходу до його лікування в офіційній медицині з іншого боку, і реальних, підтверджених моєю практикою високих результатів лікування з третього боку.

Загальноприйняте уявлення про спадкове або придбане ектопічне вогнище збудження в ЦНС при епілепсії як причинному чиннику є лише малою долею істини. Саме тому робота з цією малою долею, тим більше виключно на симптоматичному рівні (протисудомні засоби) не дає результату.

Насправді у кожному конкретному випадку даного захворювання складається свій унікальний причинний комплекс, не розібравшись в якому і не займаючись яким результату чекати не доводиться. По-перше, саме вогнище збудження в ЦНС робить лише частковий вклад в судорожний синдром, незрідка невеликий вклад. Оскільки як вже говорилося вище ЦНС повністю залежить від всього організму, отримуючи все необхідне не з простору, а від всіх органів, то незрідка має місце ситуація, коли вогнище збудження може існувати, але не реалізовуватися, бути таким, що компенсується багато років або навіть все життя досить високим рівнем загального здоров'я, хорошою функцією основних органів. Наприклад, кишечник забезпечує хорошу всмоктуваність живильних речовин, симпато-адреналовая система і вегетативні центри забезпечують адекватність реакцій організму на стресові дії, печінку, нирки забезпечують оптимальну дезинтоксикацію організму, серцево-судинна система не створює проблем кровообігу в ЦНС. І навпаки мають місце ситуації, коли патологічний осередок в ЦНС негрубий, не здатний сам по собі дати эписиндрома, але його реалізації сприяє фон грубих порушень в організмі із-за дисфункції перерахованих органів і систем. В цьому випадку погане живлення ЦНС, нестабільність внутрічерепного тиску, слабкість і неадекватність антистресових механізмів, хронічна інтоксикація, порушення артеріального і венозного кровотоку виходять на перший план і робота з ними дає добрий результат. Окрім всього відміченого слід мати на увазі, що саме вогнище судорожної готовності в ЦНС не один і той же у всіх хворих і не обов'язково має характер постійного повноцінного вогнища. Незрідка як такого вогнища немає, є лише комплекс судинних і змінних порушень дифузного характеру з максимальними змінами в частині цього комплексу. Реалізація цього «вогнища» відбувається при відповідних зовнішніх діях: стрес, перегрівши, фізичне перевантаження, недосипання і так далі, декомпенсирующих організм в його слабких ланках, що наводить до погіршення живлення ЦНС і кровообіги в ній, нестабільності внутрічерепного тиску. У такі гострі моменти в дифузному «вогнищі» може формуватися дійсне тимчасове вогнище ектопічного збудження, що дає судорожний напад. Отже, якщо у такого хворого звести до мінімуму різні церебральні порушення, то в гострі моменти рівень компенсації буде достатнім, аби не формувалося дійсне вогнище. Зробити це можна лише за рахунок роботи зі всім організмом, оскільки немає органу, який би не брав участь в забезпеченні комфорту центральній нервовій системі. При цьому будь-які приватні заходи безпосередньо для самої ЦНС також необхідні, але не мають основного значення.